Козацька віра – це метафізична, магічна та світоглядна система Запорозького Ордену, яка є продовженням Гіперборійської (Трипільської) традиції. Віра – це метафізичні знання, які пройшли успішну перевірку колективною та особистою практикою, показали свою продуктивність і стали соціально корисною звичкою (чеснотою).
Основою Козацької віри була сакральна тріада Бог – Воля – Товариство. Елементи цієї тріади співвідносяться як мета, умова та засіб.
-
Мета: Бог – пізнання та реалізація божественної природи людини, піднесення на рівень шляхетної людини (арія) та подальший розвиток задля перетворення на надлюдину (сина божого) шляхом палінгенезії. Це реалізація першої заповіді арійської метафізики: «Люби господа, бога твого», тобто єднайся зі своїм внутрішнім богом, а через нього – з Творцем Всесвіту. Ця заповідь посилена настановою: «Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть». Теорія і практика єднання з внутрішнім богом позначається терміном «релігія» (від «ре-лига» – відновлення зв’язку). Найпотужнішим засобом надлюдської реалізації (єднання з богом) були характерницькі практики.
-
Умова: Воля – це спроможність діяти за покликом власного духу без огляду на винагороду чи покарання, схвалення чи засудження. Це суто духовна якість, яка дозволяє діяти без огляду на наявність або відсутність зовнішніх обмежень. Плекання волі забезпечує розвиток надлюдських можливостей, пробуджує зв’язок духу січовика з його внутрішнім богом, поступово перетворюючи його на характерника. Тому-то “Все, що робиться з власної волі, – добро. Все, що робиться з чужої волі, – зло” (Закони Ману). Цю шляхетну спроможність діяти згідно з волею свого духу традиційні вчення називають «неприв’язаністю до результатів діяльності»: «Хай тебе діло веде, а не користь від діла» (Бгаґавад-ґіта).
-
Засіб: Товариство – організація шляхетних однодумців для колективного вдосконалення та організованого захисту Віри та Волі. Така організація «своїх людей» – товариство – створює сприятливе середовище для розвитку, дає щастя спілкування, синергію в міркуваннях і діях (колективний розум, надрозум), захист і життєві перспективи. Це реалізація другої заповіді арійської метафізики: «Люби ближнього свого, як себе самого». Реалізація цієї заповіді є основою етнотворення, адже етимологічно етнос – це «група своїх людей». Етнос (свої люди) – це ті, у кого спільний етос (звичай). Шляхетний звичай здійснює творення шляхетного народу: «етос формує етнос».
Козацька віра була головним «мотором» Запорозької Січі. Для пізнання прихованого сенсу цією віри необхідно поглянути на Січ як на “чорну скриньку”. На її вході, тобто сировиною, були прості люди, нерідко кріпаки-утікачі. На виході Січі, тобто її плодами, були:
- лицарство з високою концентрацією характерників (людей з надлюдськими вміннями – сідгами),
- новий шляхетний український етнос («козаки»), який існував поряд зі старим кріпацьким етносом,
- модель досконалої держави, яка була масштабована у Козацьку державу – Гетьманат.
Символом Козацької віри є знак Рай.
Козацька віра і офіційне (іудохристиянське) православ’я були антиподами, адже стояли на протилежних базових позиціях. Для правильної взаємодії арійської козацької віри з «канонічним» іудохристиянським православ’ям січовики не пішли на руйнівний компроміс, а створили «ідеологічну прокладку» – так зване козацьке православ’я, яке було іудохристиянством за формою, але козацьким за змістом. У результаті в тодішній козацькій Україні співіснували три сакральні системи – Козацька віра, Козацьке православ’я та офіційне («канонічне») іудохристиянське православ’я.
Козацька віра була продовженням Трипільської релігії – Гіперборійської традиції, відично-арійської релігії, народної віри. Зовнішнім ідентифікатором козацької віри був рівносторонній козацький хрест, який виразно відрізнявся від видовженого православного хреста.
Пізнавати, захищати та поширювати Козацьку віру всіма доступними засобами – це була перша обітниця козака для вступу до лицарського ордену запорожців та набуття ним статусу січовика. Вона залишається першою обітницею ордену Третя Січ, спрямовуючи сучасного козака до індивідуального та колективного розвитку – духовного, інтелектуального та фізичного.